Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю позивача ОСОБА_10, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_10 до управління Пенсійного фонду України в м. Рівному Рівненської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

12 серпня 2013 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною відмову управління ПФУ у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до статті 129 та частини третьої статті 138 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VІ) та зобов'язати відповідача здійснити такий перерахунок і виплату йому цього утримання у розмірі 90 % грошового утримання судді який працює на відповідній посаді, на підставі довідок апеляційного суду Рівненської області від 25 червня і 1 липня 2013 року №№ 138, 145 відповідно та від 25 липня 2013 року №№ 158, 159, 160, 161 без обмеження максимальним розміром з урахуванням раніше проведених виплат починаючи з 1 січня 2012 року до зміни розміру заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді.

На обґрунтування позову ОСОБА_10 зазначив, що довічне грошове утримання йому як судді у відставці було призначено на підставі частини четвертої статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (чинного на час призначення позивачу довічного грошового утримання; далі - Закон № 2862-XII), якою передбачалося збільшення розміру довічного грошового утримання за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років без встановлення максимального розміру. Тому із введенням в дію статті 129 Закону № 2453-VІ йому має бути перераховано таке утримання виходячи з грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, зі збереженням відсоткового співвідношення і без обмеження його граничного розміру.

Рівненський міський суд Рівненської області постановою від 18 вересня 2013 року позовні вимоги задовольнив.

Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2 грудня 2013 року апеляційну скаргу управління ПФУ залишив без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Вищий адміністративний суд України постановою від 22 травня 2014 року рішення суду апеляційної інстанції скасував, а рішення суду першої інстанції змінив та виклав абзац четвертий резолютивної частини цього рішення в такій редакції: «зобов'язати управління ПФУ виплатити ОСОБА_10 з 1 січня 2012 року щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 % заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді, на підставі довідок апеляційного суду Рівненської області з урахуванням максимального розміру, встановленого частиною п'ятою статті 138 Закону № 2453-VІ в редакції Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року».

Суди встановили, що ОСОБА_10 на підставі Постанови Верховної Ради України від 2 грудня 2010 року № 2766-VІ та наказу апеляційного суду Рівненської області від 10 січня 2011 року № 2 звільнений з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку та відрахований зі штату апеляційного суду Рівненської області.

Стаж роботи, що надавав позивачу право на відставку, станом на дату звільнення становив понад 26 років, у тому числі стаж роботи на посаді судді - 26 повних років, що підтверджено записом у трудовій книжці.

З 2 грудня 2010 року ОСОБА_10 як суддя у відставці перебуває на обліку в управлінні ПФУ і отримує щомісячне довічне грошове утримання судді, обчислене виходячи із заробітної плати станом на 2011 рік (виходячи із окладу судді апеляційного суду, доплати за вислугу років, доплати за перебування на адміністративній посаді, доплати за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці).

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, ОСОБА_10 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 138 Закону № 2453-VІ.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2013 року (справа № К/800/49213/13), яка, на думку ОСОБА_10, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

У справі, рішення в якій від 27 листопада 2013 року надано для порівняння, суд касаційної інстанції визнав право позивача на перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до частини третьої статті 138 Закону № 2453-VІ у редакції, яка передбачала збільшення розміру щомісячного довічного грошового утримання за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років, без обмеження граничного розміру щомісячного грошового утримання з 16 листопада 2012 року. Суд постановив таке рішення, оскільки положення частини третьої статті 138 Закону № 2453-VІ в редакції Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI), який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), Рішенням Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (далі - Рішення № 3-рп/2013), то суд не може застосовувати ці норми права.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування зазначених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Приймаючи рішення у цій справі, суд касаційної інстанції виходив із того, що на момент виникнення спірних відносин (1 січня 2012 року) їх правове регулювання здійснювалося відповідно до частин третьої та п'ятої статті 138 Закону № 2453-VІ в редакції Закону № 3668-VI.

Частиною третьою статті 138 Закону № 2453-VІ (з урахуванням змін, внесених згідно із Законом № 3668-VІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 % грошового утримання судді з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді.

Згідно з частиною п'ятою вказаної норми Закону виплата щомісячного довічного грошового утримання, призначеного відповідно до цієї статті, на період роботи на посадах, які дають право на його призначення або право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених законами України «Про прокуратуру», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про статус народного депутата України», «;Про державну службу», припиняється. На цей період призначається і виплачується пенсія відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами ПФУ за рахунок коштів Державного бюджету України.

За таких обставин Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що оскільки діяла редакція статті 138 Закону № 2453-VІ, яка передбачала обмеження граничного розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці, перерахунок такого утримання позивача повинен бути здійснений в розмірі 80 % від заробітної плати судді, що працює на відповідній посаді, з урахуванням максимального розміру, встановленого частиною п'ятою статті 138 Закону № 2453-VІ в редакції Закону № 3668-VI.

Разом із тим частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Відповідно до пункту 8 частини четвертої статті 47 Закону № 2453-VІ незалежність суддів забезпечується незалежним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів (частина шоста статті 47).

Визначений Законом № 2862-ХІІ порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання суддів було змінено у зв'язку із набранням чинності Законом № 2453-VІ. Разом з тим, залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон № 2453-VІ у редакції Закону № 3668-VI звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру.

Рішенням № 3-рп/2013 частину третю, перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону № 2453-VІ в редакції Закону № 3668-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Ухвалюючи зазначене Рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, згідно з якими «визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя».

Конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12, «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (пункт 54).

У пункті 8 Рішення № 3-рп/2013 визначено, що частина третя статті 138 Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 3668-VІ, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Натомість підлягає застосуванню частина третя статті 138 Закону № 2453-VІ у редакції до змін, внесених Законом № 3668-VІ.

Оскільки за змістом пункту 4 Рішення № 3-рп/2013 воно має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними, то право на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру виникає з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. За таких обставин з 3 червня 2013 року у позивача виникло право на перерахунок призначеного щомісячного грошового довічного утримання.

З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про обмеження довічного грошового утримання, яке підлягало виплаті позивачу за період із 1 січня 2012 року до ухвалення Рішення № 3-рп/2013 (у разі звернення до суду з відповідним позовом та поновлення строку такого звернення).

ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом 12 серпня 2013 року, тобто після ухвалення Рішення № 3-рп/2013.

Однак суд касаційної інстанції всупереч висновку, викладеному в абзаці третьому пункту 8 Рішення № 3-рп/2013, неправильно застосував частину третю статті 138 Закону № 2453-VІ в редакції до змін, внесених Законом № 3668-VІ, позбавивши тим самим позивача права на збільшення розміру довічного грошового утримання.

Отже, висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому постанова Вищого адміністративного суду України від 22 травня 2014 року відповідно до частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_10 задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від

22 травня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький